Якщо подорожня одного весняного дня
медитація про ШІ, мистецтво й внутрішні береги
— Біля вікна з відкритою вкладкою генеративного штучного інтелекту
є ті, хто радіє все більшій кількості AI та його оновленням, а є ті, хто непокоїться, що тепер залишаться без роботи. За різними прогнозами, кількість тих, хто, ймовірно, в найближчі п’ять років змушений бути змінювати професію – коливається від 12 до 85 мільйонів людей.
— Не боячись ні відключення інтернету, ні повстання роботів
моя подруга-дизайнерка викладає в сторіз згенероване зображення блістера з відомою акторкою-лялькою барбі всередині, маленькою собакою і кремом для рук, для якого, власне, моя подруга розробляла візуал. В наступномій сторіз залишає промпт, як щось схоже може зробити кожен. А на своїй сторінці, в зеленому кружечку, розповідає, що з ШІ її робота стала займати не десять годин щодня, а дві, і вона, нарешті, повернулась до малювання “для себе”.
— Дивиться вглиб себе
“Чи може зображення, згенероване АІ, вважатися мистецтвом?”.
“Якщо я створив картинку за допомогою AI, а потім бачу її в когось іншого – це порушення авторських прав?”.
“Якщо я описала, що треба зробити, у якій кольоровій гамі, стилістиці й що має бути зображено, а АІ це згенерував з мінімальними відхиленнями – я все ще залишаюсь авторкою?”.
“Це правда, що тон повідомлення, яким пишеш АІ, впливає на результат?”.
— У мереживі зовнішніх тривог
штучний інтелект слугує суспільству споживання. Він досконалий помічник, який зберігає об’єктивність (обираючи сторону користувача, з яким спілкується), етик й філософ, чия філософія – передбачити потребу користувача. Можу лише уявити, якою перепоною для задоволення цих потреб слугують недосконалі формулювання самих користувачів!
Та він не автор.
— У мереживі внутрішніх тривог
у автор_ок час від часу:
болить живіт;
трапляються погані дні;
трапляються дивовижні дні;
тижнями не трапляється нічого;
вилітає серце;
вилітає слово, про яке шкодуєш;
закінчуються продукти в холодильнику;
є сумніви щодо твору, над яким зараз працюють;
немає ідей, що робити далі;
паніка, що життя не вистачить втілити все бажане.
І це ще нічого не означає.
— На березі, якого неможливо пуститись,
я думаю про те, що якби була брокером в епоху, де майже неможливо відрізнити роботу ШІ від роботи людини – я б робила ставку на історії. На справжні історії найсправжнісіньких людей. На їх досвід. Емоції. На їх пам’ять. І їх поступ.
Звісно, все це спрацювало б лише за умови радикальної чесності.
Тож
— Яку історію ми напишемо?