Коли настає час для мистецтва? Про виставку «Сонце сходить на заході» у Кривому Розі

Цей огляд написано в кінці серпня 2024. Текст пропонується вашій увазі без редагування дат. 

З 1 серпня до 8 вересня у Кривому Розі проходить виставка «Сонце сходить на заході». Проєкт торкається тем віку та старіння. Виставка організована Криворізьким центром сучасної культури (KRCC), який працює з травня 2023 року. «Сонце сходить на заході» курує критик, публіцист, запрошений експерт Дослідницької платформи PinchukArtCentre, Костянтин Дорошенко. 

Кривий Ріг у серпні окутують клуби розжареного степового повітря. Майже не вщухає повітряна тривога. «В Кривому Розі влітку жінки ходять з віялами», — анонсує Дорошенко. Науков_иці кажуть: на Криворіжжі повзуче глобальне потепління. А за спогадами містян_ок, літо завжди було таким. Команда KRCC, молоді мистецтвознав_иці та художни_ці, перечікують спеку в затинку «Gastro 15 Cafe», власник якого колекціонує мистецтво, чи в «Чашці», де теж збирається художня тусовка. 

Експозиція «Сонце сходить на заході» розмістилась в укритті Палацу культури металургів (проспект Металургів, 7). Для цього проєкту бомобосховище переобладнали під галерею. Більш того, обіцяють проводити там виставки і надалі. Проєкт поєднав практики художни_ць, які живуть і працюють у Кривому Розі:  Анатолія Андржеєвського, Олени Джуріної, Насті Ех, Оксани Жарун, Ксенії Костянець; та ветеран_ок праці: Сергія Андреєва, Ніни Голбан, Анастасії Грисько, Галини Денисенко, Володимира Зайця, Олександра Зубрій, Алли Касьяненко, Валерія Коротченкова, Наталії Кришталь, Віри Кузьменко, Тетяни Непомнещої, Валентини Обухової, Людмили Рашавець, Раїси Рудчик, Антоніни Скриль, Ганни Солонченко.

 

Кривий Ріг історично є козацьким поселенням. Легенда каже, що його заснував козак Ріг на прізвисько Кривий. Але наприкінці 19 сторіччя, після відкриття в регіоні покладів залізної руди, до міста прийшли французькі, бельгійські та російські корпорації. Вони перетворили Криворіжжя на осередок видобутку копалин. Життя міста нині зосереджене навколо металургійного комплексу, спорудженого за радянської влади у 1934 році, завод до 2005 року мав назву «Криворіжсталь». Тепер він належить багатонаціональній корпорації «ArcelorMittal». 

Екстрактивізм є вагомою причиною нинішньої кліматичної катастрофи. Виснаження почви, зміна кругообігу води, забруднення повітря не мають кордонів. Мерехтіння частинок руди, що осідають з повітря на будівлі, стало кольором Кривого Рогу. 

«Моє місто помаранчеве   —  

сильне й могутнє!   —  

у важкому тумані стоїть,

як і майбутнє.»  —  

пише учасниця проєкту, поетка та художниця Ксенія Костянець (вірш «Моє місто помаранчеве», 2023).  

Такий спадок залишили планеті як імперський антропоцентризм, так і радянське ставлення до природи як до «класового ворогу», який намагається уникнути контролю партії (як пише Пол Джонсон у книзі «Environmental Histories of the Cold War»). Про смерть через виснаження владою людей —  наче ресурсу —  та про Голодомор в шахтах йдеться у книзі Григорія Гусейнова «Вітер зі сходу». ЇЇ автор — знаковий український письменник та редактор вісника «Кур’єр Кривбасу». 

І сьогодні, ніби примножуючи цей спадок, з надр землі бурінням видобувають нафту, викопують мінерали, просверлюють шахти для видобутку вугілля, руйнуючи екосистеми і майбутнє. Вже не одну декаду екологи_ні і теоретики_ні з усього світу наголошують на тому, що катастрофа відбувається саме зараз. Незважаючи на це, глобальний капіталізм розширює обсяги видобувництва, постійно технологізуючись, та виносячи агресивний видобуток за межі умовного західного світу, або, якщо не вдається —  на «периферію» (позначаючи її тим самим як «периферію»).

Як бачать катастрофу і чи вважають її такою люди, які живуть в одному із центрів видобувництва? Фокус і свідчення учасників виставки спрямовані на те, щоб розказати про свої робочі та приватні життя.

Виставка KRCC «Сонце сходить на заході» має на меті вибудувати діалог з людьми, які протягом багатьох років працювали на комбінаті: з ветеранами і ветеранками праці. Насамперед, допомогти у розкритті творчого потенціалу — для нових перспектив. Праця на металургійному заводі все ще є запорукою стабільного життя у Кривому Розі. Із заводом нинішні і колишні працівни_ці мають стосунки як із системою, що структурує все життя людини. Тому відкриття Центру сучасної культури виглядає як можливість проєктування іншого майбутнього. В українських реаліях літні люди найчастіше опиняються на маргінесі соціального життя. Це не просто ізоляція, а депресивний стан «непотрібності», незалученості. Метафора у назві виставки нагадує, що сонце для людини може сходити навіть на схилі її віку.

Відео «Робочі будні металургів», над яким працювала художниця Олена Джуріна разом із металургами та металургинямия: Сергієм Андреєвим, Володимиром Зайцем, Наталією Кришталь, Тетяною Непомнещою, Валентиною Обуховою, Людмилою Рашавець та Ганною Солонченко, зібране як колаж. У ньому — документація робочих процесів заводу та анімація, яку учасни_ці робили вперше. Візуальний ряд супроводжують розповіді учасни_ць про їхній досвід на виробництві.Я переглядаю відео кілька разів. Мене цікавить, чи є в цих спогадах замилування саме радянським. Адже я — стереотипно — очікую почути таку «ностальгію». Ні. ЇЇ там немає. Якщо відкинути характерні міражі, що підсолоджують спогади, то всі співавтор_ки сумують за радістю від включення до життя, залучення до робочого процесу. «Без роботи вдома сидіти нема сил», — каже закадровий голос.

Учасни_ці та куратор виставки зосередились на тому, щоб повернути літніх людей до суспільного життя. «Люди цієї гамарні працювали однаково фахово. І повсякчас цю найплощинну виробню будували та перебудовували», – каже художник Анатолій Анджеєєвський. Мистецтвом Анджеєвський почав займатись через кілька років після участі в усуненні наслідків Чорнобильської катастрофи. Не маючи профільної художньої освіти, він спрямував погляд свідка всеохопного лиха в візуальне мистецтво та тексти. Через вік і стан здоров’я Анджеєвський не зміг стати до лав захисників_ць України у 2014 році. За словами художника, так само і його кров, яку він пропонував пораненим, не прийняли для переливання

Мода, кіно, музична індустрія пропагують образ «вічної юності». У цій репрезентації, задоволення від життя отримує лише молода та фізично здорова людина. Попри це викривлення зображення, літні люди хочуть бути головними геро_їнями подій та відчувати себе щасливими. «Якби мене запитали: “Що таке щастя?”, “Ти щаслива?” — я би відповіла, що я — щаслива жінка, бабуся, тому що протягом усього свого життя я зустрічала печаль, радість, біль, зраду, але моменти щастя були більшими.» — розповідає Тетяна Непомнеща. У період з 1972 по 2006 рік вона пройшла шлях від електромонтерки до керівниці електротехнічної лабораторії. А в 2004 отримала звання  «Заслуженого енергетика України». Біографію Непомнещої записала та візуалізувала художниця Настя Ех

В Кривому Розі працюють простори для мистецтва і діалогу: громадська організація Poroda, що організовує концерти та мистецький фест «Бомбардія»; нещодавно відкрився artist-run space Висока кімната. А ще запустився фестиваль «Кривбаз» та проходять «Культурні п’ятниці», ініційовані KRCC. Але розділення відвідувач_ок через різницю у віці є такою самою проблемою, як сегрегація Кривого Рогу на міські кластери. Їх життя ізольовані один від одного. 

За спостереженням куратора проєкту, колаж — улюблене медіа криворізьких митців та мисткинь. Разом з Ніною Голбан, Анастасією Грисько, Галиною Денисенко, Аллою Касьяненко художниця та поетка Ксенія Костянець створила триптих-асамбляж. Ця робота є ревізією лексикону металург_инь. Автор_ки використали колаж, щоб перезібрати у дещо інше знайомий їм світ, що складається з кар’єрів, плавки, планових вибухів, чавуну, збагачення руди і тисяч інших явищ.  

Під час підготовки учасни_ці виїжджали на екскурсії в Дніпро, зокрема, до музею українського нонконформіста Вадима Сідура (1924-1986) та до колег в Центр сучасної культури в Дніпрі. Це дало можливість оцінити мистецьку історію регіону. А через біографію Сідура — провести аналогії між радянським перевидобутком руди, нафти й вугілля та виснаженням українського мистецтва «культурним» диктатом Москви. У колажах, зроблених металургинями та металургами, обнадіює перевпорядкування архітектури комбінатів та цехів. А також робота з архівною фотографією, як засобом аналізу пам’яті.

Як зазначає команда центру, в пріоритетах KRCC — розвинути туристичний потенціал Кривого Рогу та протистояти відтоку молоді з міста. За рік діяльності центр торкнувся критично важливих для міста тем. KRCC продовжує запрошувати експерт_ок з усієї України до співпраці та розкриття потенціалу міста у сфері креативних індустрій.